Коли наша колега повернулася з відрядження з Вінниці, її перші слова були сповнені подиву: «Там зовсім інша філософія ставлення до людини. Робота — це про життя та гідність, а не про папірці для галочки». У жовтні 2026 року місто над Бугом стало майданчиком для масштабного діалогу: українські профспілчани та експерти зустрілися з представниками Норвезької конфедерації профспілок (LO), щоб переосмислити те, як ми бережемо працюючих людей. 
 

Сьогодні українська система охорони праці працює в умовах небаченого навантаження. Поточна статистика Держпраці вражає своєю жорстокістю:

 

• Кожного дня в Україні травмується мінімум 10 працівників, і щонайменше 1 людина гине. 

• Понад 50% усіх травмованих та 61% загиблих на виробництві — це наслідок прямих воєнних дій. 

• Основні причини трагедій криються не лише в техніці, а у психофізіологічних та організаційних чинниках (стрес, вигорання, перенапруження). 

 

Учасників тренінгу вразив контраст. У Норвегії безпека праці — це не набір запилюченихінструкцій у кабінеті інженера з ОП, а тристороння угода між державою, роботодавцями та сильними профспілками. 
 

Що найбільше вражає в їхній моделі:

 

1. Психосоціальні ризики під захистом закону. З 2026 року норвезьке законодавство жорстко регулює рівень стресу, емоційне вигорання, нечіткість ролей на роботі та дефіцит часу. Рівень напруження прирівняли до фізичної небезпеки. 

 

2. Презумпція на користь працівника. Якщо людина захворіла через специфіку професії (наприклад, пожежники чи працівники зі змінним графіком), тягар доказування лежить не на ній, а на державній системі чи страховиках. 

 

3. «Модель швейцарського сиру» в управлінні ризиками. Навчання вчить шукати «дірки» у захисті до того, як станеться непоправне, а не розбирати наслідки трагедій. 

 

У той час як європейські партнери розширюють страхове покриття навіть на обов'язкові тренування та навчання, Україна також стоїть на порозі історичних змін. Прийняття нових законопроєктів у сфері безпеки та здоров'я на роботі має на меті відійти від радянського минулого та імплементацювати рамкові європейські директиви. Але закони не запрацюють самі по собі, якщо на кожному підприємстві не з'явиться справжній соціальний діалог.

 

Що ми можемо зробити вже сьогодні?

 

Не треба мовчати про вигорання та стрес. Психологічне здоров'я колективу — це пряма зона відповідальності роботодавця.

 

Обов’язково залучати профспілки до реальних рішень. Безпека не купується папірцями — вона будується через довіру та рівноправний голос працівника.

Досвід Вінниці та норвезьких колег доводить: гідні й безпечні умови праці — це фундамент, без якого неможлива ані відбудова країни, ані економічне зростання. Захистимо тих, хто тримає країну!

 

Прес – служба

обласної організації 

Профспілки