На сьогоднішній день ми розповіли про значну кількість педагогічних династій із районів і міст області. Вашій увазі пропонуються статті працівників Комунального закладу “Запорізький педагогічний коледж” про педагогічну сім’ю директора закладу Мельника Олександра Миколайовича.

Прес-служба
обласної організації
Профспілки

Здрастуй, училище, мріє моя!
Здрастуй, студентство всеславне!
Ні, ненавмисно нас доля звела…

1976 рік…

Закінчення школи поставило перед Олександром Миколайовичем Мельником питання: «Яку дорогу в житті обираєш, хліборобська дитино?» Рішення прийшло саме собою: маючи почесну грамоту «за знання», він міг без випробувань стати учнем Переяслав-Хмельницького педучилища, куди й подався «за компанію» на шкільне відділення. Але, певно, усі наші шляхи визначає Господь. «Апетит» до професії прийшов майже відразу: бажання навчатися, прагнення випробувати себе на педагогічній практиці, перші радощі, перші педагогічні уроки… Особливе місце у серці Олександра Миколайовича займає переддипломна педагогічна практика і його перший 1-й клас Переяслав-Хмельницької школи-інтернату. Може, саме тут з’явився задум майбутнього кандидата педагогічних наук про систему формування культури здоров’я учнів і вчителів?...

Навчання в педучилищі – щасливий час у долі юнака. Він був єдиним «мужчиною» в групі, тому мусив брати на свої плечі безліч клопотів – від натирання паркету в коридорах училища до виконання колоритних ролей у виставах студентського театру. Виступи в госпіталі, зустрічі з письменниками, композиторами, екскурсії по великій Радянській державі, «танці» біля гуртожитку, вечори в актовому залі. А ще – майстри педагогічної праці, які закохали Сашка у професію вчителя і «сотворили чудо»: звичайного сільського хлопця перетворили у освітянина, у педагога, що віднині вестиме за собою інших.

Дорога до Київського педагогічного інституту імені Горького (тепер Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова) була прямою і широкою. Тут, в інституті, було царство науки. Його творили знані в освітянській галузі науковці і вчені.

Навчаючись у світил вітчизняної психолого-педагогічної науки, не можна було й самим не стати науковцями, вченими. Працьовиті, творчі, амбітні до сміливої зухвалості колишні студенти КПУ (оті, що дні проводили на лекціях, семінарах, практичних і наукових, у студентському науковому товаристві, вечори – у найкращих національних бібліотеках, ночі – за дискусіями, диспутами) сьогодні стали в один ряд із своїми інститутськими вчителями.

Але це буде потім, після закінчення інституту, після 1985 року. А поки що, навчаючись педагогіці та психології, навчаючись викладацькій і дослідницькій майстерності, комсорг групи Олександр Мельник встигав ще й побувати на педагогічній практиці в оздоровчому таборі в Чехословаччині, залишити записи у трудовій книжці про роботу в будівельних загонах «на краю землі» – в Тюмені, Магадані, на острові Врангеля. Учився жити й працювати в умовах екстриму. Бо життя, зокрема життя Директора, – суцільний екстрим… Та чи бачив тоді себе студент-інтелектуал директором – хай навіть у майбутньому?...

1985 рік привів випускника-червонодипломника до Запорізького педагогічного училища, яке справді стало для Олександра Миколайовича Мельника Долею. Щасливою Долею.

Світлана Коваленко,
ветеран праці

А чверть століття тому…

Котрий раз, переконуючись у тому, що Запорізьке педагогічне училище стало справді найважливішою сторінкою мого життя. І не тільки тому, що маю професію, яку люблю, якою горджуся, а й тому, що подарувало мені багато друзів: подруг-одногрупниць і Вас, дорогий наш Олександре Миколайовичу.

Пам’ятаю, як Ви підійшли до нашої групи на святі Першого Дзвоника у 1987 році: збентежені, трохи соромлячись. А ми раділи і в той же час ніяковіли – наш «класний» – чоловік!

І почалися будні. Мені здається, ми повністю Вас розуміли і прагнули допомогти. Пригадуєте, Олександре Миколайовичу, як Ви заходили в аудиторію після чергової наради і говорили: «Дівчата, треба зробити ось таке…» А ми разом Вам відповідали: «Так ми вже все зробили!» (прибрали, написали, підготували…) А ще пригадайте, як ми усі, хто жили в гуртожитку (а тоді переважно вся група жила в одному блоці), за один вечір перефарбували своє волосся у фіолетовий колір. Бо це ж модно було зробити «хімію» і затонувати «Ірідою». Ви зайшли тоді в 111 аудиторію, – «О, Боже!». Такого голосу ми ще не чули і таких очей ще не бачили.

Дуже багато ще можна пригадувати. Але найбільше я пам’ятаю Ваші глибокі, відверто щирі розмови з нами, адже скільки помилок було зроблено. І та наука глибокої поваги один до одного, толерантності, взаєморозуміння сидить в мені і досі.

Може, перебільшу, сказавши про те, що саме з легкої руки нашої групи Ви одружилися. Бо ми закохалися самі у викладача літератури Сулоєву Ірину Миколаївну і закохали Вас, Олександре Миколайовичу. Випускниця Запорізького педагогічного інституту, глибокий, цікавий викладач, Ірина Миколаївна, показала нам російську літературу у її найкращих проявах. Пам’ятаємо, як захоплююче цікаво було з Іриною Миколаївною під час екскурсійних поїздок, які і допомогли Вам побачити в ній не тільки викладача, а й жінку, Вашу майбутню дружину.

Сьогодні Ірина Миколаївна Мельник – голова циклової комісії викладачів філологічних дисциплін, викладач дитячої літератури, світової літератури, російської мови. Ваш найбільший критик і порадниця, Олександре Миколайовичу.

Від імені 4-Б групи шкільного відділення (випуск 1991 року) Алла Лапіна (Приходько),
нині – голова ППО, викладач коледжу