Люблю красу своєї мови,
Звучання слів і запах слів –
Це квітка пишна і чудова,
Кохання батьківських степів.

…Ось так рідна мова увійшла у свідомість Марії Пимонівни ще з маминою колисковою піснею, з бабусиною казкою, з оповіданнями близьких і вчителів. У рідному слові вона вчувала гомін полів, лісів і морів отчої землі. Мова велика та щедра, поетична і мальовнича, солов'їна та затишна.

…Перед нею Марія Пимонівна завмирала і завмирає в зачудуванні…

В листопаді 2015 року Козюрі М.П. виповниться 95 років.

Це про неї сказав поет Андрій Малишко: «…Вчителько моя, зоре світова…» За свою багаторічну працю Марія Пимонівна неодноразова нагороджувалася похвальними листами і грамотами, але найкращою та найвищою відзнакою для неї завжди була безмірна вдячність її учнів та їх батьків. Так було і про-тягом довгих років викладання у школі.

…Кожна людина навчається або колись навчалася у школі. Марія Пимонівна і досі пам’ятає своїх учителів, шкільних друзів, учнів, яким розповідала про красу мови. Особливо любить згадувати свої роки навчання, як було тоді цікаво, навіть незважаючи на те, що то були тяжкі довоєнні та післявоєнні роки...

Та і зараз школа займає важливе місце у житті Марії Пимонівни. Вона переконана, що навчальний заклад – це другий дім, куди йдуть завжди із задоволенням, а повертаються із чудовим настроєм і знаннями.

Часто вчительці пригадується 1928 рік, коли прийшла до 1 класу Веселівської школи, учителя Михайла Івановича Войнарського, якому тоді вже було 70 років. До 1937 року школа була семирічною, а уже згодом – десятирічкою. Випуск Марії Пимонівни відбувся у 1939 році і був третім. По закінченні навчання випускники часто зустрічалися на вечорах. Із декотрими із своїх шкільних друзів Марія Пимонівна листується і досі, часто згадує і студентські роки, а особливо учительський колектив СШ №1, в якому працювала з початку трудової діяльності і аж до виходу на заслужений відпочинок. Все своє свідоме учительське життя Марія Пимонівна прививала своїм учням любов до рідної мови – дару Божого. Вона завжди була впевнена в тому, що кожна людина повинна пишатися своєю мовою, знати і берегти її. Вона вчила своїх вихованців збагачувати свій власний словник, читаючи якомога більше художньої літератури. Переконана Марія Пимонівна, що лише у просторі рідної мови кожен здатен максимально реалізувати себе у житті. Тому впродовж не лише навчання, але й усього життя треба дбати про власну мову, її багатство. І дуже рада Марія Пимонівна, що дві онучки продовжують її справу, працюючи вчителями-словесниками, дбають, щоб мова була пишним садом, який потребує ретельного догляду. Це Артем Ірина Олександрівна та Старостенко Тетяна Валентинівна. Вони роблять все можливе, щоб цей сад не перетворився на згарище або смітник. У цьому вони, як і їхня бабуся, вбачають свій обов'язок. І Марія Пимонівна пишається, що є кому продовжувати справу її життя – вчити дітей рідної мови.

Не даремно прожито стільки років. Нехай Вам щастить, шановна наша Маріє Пимонівно, нехай здоровиться, а ми пам’ятатимемо про Ваш трудовий подвиг.

Прес-служба
Веселівської РО
Профспілки