Продовжується Рік первинної профспілкової організації. У Василівській районній організації Профспілки окрім тематичних профспілкових зборів він відзначається також творчими профспілковими конкурсами на кращі твори, роздуми, ессе на тему “Профспілка у моєму житті”. Кращі твори - роздуми учасників розміщені на сайті обласної організації Профспілки 23 травня, 2 та 9 червня. Сьогодні пропонуємо Вашій увазі ще одну творчу роботу.

Твір - роздум

“Моє профспілкове життя: без нього чи все - таки з ним?..” вчителя початкових класів, голови первинної профспілкової організації КЗ “Степногірська ЗОШ I-III ст.” Василівської районної ради Чумак Світлани Володимирівни (вчителя вищої категорії, старшого вчителя, педстаж - 36 років, голова ППО – 14 років).

Як кажуть в народі «Не було б щастя, так нещастя допомогло». Так, це про мене. І думка полетіла в далекі 80 - ті… Я бачу юне дівча, яке їде з Мелітополя додому, в своє рідне село Скельки. Краєвид з вікна автобуса ані трішки не радує погляд дівчини. А навпаки, все розпливається перед очима наповненими гіркими сльозами. Це ж хіба можна в таке повірити, для прохідного балу в інститут на географічний факультет, не вистачило 0,5 балів. А в вухах дівчини дзвенить колоколом: «Приходьте на слідуючий рік!!!». Як таку звістку привезти додому, в школу, в село?! Так, цим дівчам була я - Бондаренко Світлана Володимирівна. Перед випускниками відкриті всі дороги, а мені гадалось, що весь світ іде під відкіс.

У такій першій моїй проблемі розрадила, заспокоїла, утішила моя мила матуся. Вона працювала секретарем у Скельківській середній школі і запропонувала мені піти працювати в школу старшою піонервожатою (на той час у них була вакансія). З доброї руки інспектора райвно Кізілової Талії Іванівни мене призначили в Скельківську СШ. Мене зустрів добродушний турботливий колектив на чолі з вимогливим директором Іванісовим Станіславом Михайловичем. Голова шкільної первинки Поданенко Ольга Іванівна зразу повідомила, що мене зараховано членом профспілкової організації. Я не зовсім зрозуміла цих слів. А мама, була членом ПК школи, дивлячись на вираз мого обличчя, сказала : « Ти ж подивись на себе, тобі ж захист потрібен». І так я стала членом профспілкової організації. Профспілка мені допомогла, підтримала, пояснила, навчила, підбадьорила, захистила. І дійсно, мені стало жити затишніше, спокійніше, я відчувала піклування не тільки мами, а й всіх спілчан.

Поступивши в Запорізьке педагогічне училище, мій профспілковий досвід допоміг мені. Мене зразу ж обрали членом студентської ради училища. І тут в училищі я не тільки ділилася своїм профспілковим досвідом, а й набиралася його для подальшої роботи в школі.

Доля мені усміхалася. З легкої руки незабутньої Талії Іванівни мене призначено вчителем початкових класів в Сухоіванівську СШ. Вливатись в дружній великий молодий колектив під керівництвом Галки Олени Михайлівни і в профспілкову організацію, головою якої була Данкова Ганна Іванівна, мені було легко. І навіть заочне навчання в Бердянському педагогічному інституті, перебуваючи в інститутській профспілці, мені пішло на користь. Через деякий час у школі мені доручили культмасову роботу. А з 2003 року мене одноголосно було обрано головою первинки Степногірської ЗОШ. І почалися будні профспілкового життя.

Без своїх дівчат -колег - членів ПК, я не сформувалася б як профспілковий лідер. Це мої однодумці: Кульбачна Людмила Анатоліївна, Кваша Людмила Аркадіївна, Чичкань Олена Володимирівна, Орлова Олена Афанасіївна, Світлична Наталія Євгенівна, які пройшли зі мною всі ці нелегкі, але такі гарні роки, завжди підтримають, порадять, не залишать в розпачі.

Але є ще одна людина, яка в моєму профспілковому житті відіграла велику роль - це голова районної організації Профспілки Бабаченко Ольга Григорівна. Завдяки їй ми завжди в курсі всіх подій, проінформовані про дії Профспілок різних рівнів, в тому числі районної ради Профспілки, постійно отримуємо пропозиції щодо вдосконалення профспілкового руху у процесі навчання, та й взагалі в процесі всієї роботи, а значить, ми в свою чергу можемо оперативно реагувати , здійснюючи правовий захист членів Профспілки, їх трудових, соціально-економічних прав і гарантій, закріплених у трудовому законодавстві України. Це людина яка очолює районну галузеву Профспілку дуже багато років. Вона є досвідченим психологом людських душ. Завжди вислухає і, що найголовніше, зможе знайти такі слова, що не тільки заспокоюють, а починаєш зовсім по іншому бачити світ. Я дуже вдячна їй за підтримку, за душевну теплоту, за здатність розуміти і серцем, і розумом. От так і ця унікальна людина увійшла в моє життя – доброю, чуйною, спокійною, врівноваженою, але в той же час з хорошим почуттям гумору. Ольга Григорівна стала для мене не тільки колегою, а й порадником і другом.

Я зараз, дякуючи всім людям, які зустрілися в моєму житті, досягла і педагогічного , і життєвого, і жіночого, і профспілкового задоволення. Доля і далі веде мене шкільною стежиною. А поруч Вона – моя рідна Профспілка. Бо Школа і Профспілка працівників освіти і науки України – єдині.

Оглядаюсь на непокірні 80-ті, буремні 90-ті… Школа, немов корабель у відкритому морі, напружувала вітрила під подихом великих і малих реформ. Змінювались настрої, століття, навіть історичні епохи. А Вона, моя Профспілка, вистояла в акціях протесту і страйку, захистила, чітко окреслила подальші шляхи розвитку. Просто Вона завжди була поруч: допомагала закінчити інститут, підняти на ноги дітей, придбати житло, освітити його, обігріти взимку, оздоровити дітей влітку. А сама тихо і непомітно стояла, немов оберіг.

Але були і такі горлохвати, які не раз кричали: «Непотрібна вона нам!», «Куди ідуть кошти?». Спочатку дехто, а потім і більше членів попрощалися з організацією. А я, як голова ПК , приймала це як особисту втрату, відчувала свою недопрацьованість. А потім зрозуміла: то були випадкові люди в Профспілці, а кошти ідуть саме на користь спілчан, бо Профспілка завжди з людьми і для людей стоїть міцно, чесно і справедливо.

Мені зараз не соромно дивитись в очі тій юній сором’язливій несміливій дівчинці з заплаканими очима. Та дівчинка із юності залишилась в спогадах. А сьогодні я вчитель початкових класів КЗ «Степногірська ЗОШ І-ІІІ ступенів», педагогічний стаж 36 років, вчитель вищої категорії, старший вчитель, голова первинки. Моя праця відзначена грамотами Управління освіти і науки облдержадміністрації в 2004 році, Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Запорізької облдержадміністрації в 2013 році, грамотою за ІІІ місце в районному конкурсі на кращу первинну профорганізацію в 2008 році, ІІ місце в області в конкурсі фотографій «Профспілка в дії» в 2013 році, Почесною грамотою Запорізького обласного комітету Профспілки працівників освіти і науки України в 2015 році. З 2001 по 2010 роки була депутатом 4 і 5 скликання селищної ради смт. Степногірська.

Мої профспілкові однодумці теж вважають, що впродовж усього свого життєвого шляху вони були не самі, а поряд було багато друзів, колег і Вона - Профспілка, яка не просто допомагала в житті, а була, є і буде самим життям, сучасним життям тисяч, мільйонів працівників освіти і науки в незалежній Україні.

З Україною ми переможемо, а Профспілка нам допоможе!