По всій нашій області - двадцять районних організацій і чотири міських. Ще сім – у районах міста Запоріжжя. Додайте до цього вісім великих «первинок» у вузах І-ІV рівнів акредитації. І вдумайтеся в цифру: понад 76 тисяч членів! Отака вона – Запорізька обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України, що в ці дні відзначає своє 75-річчя.

У горі і в радості

Найбільша серед профспілкових організацій Запоріжжя – Орджонікідзевська (3800 членів), серед міських – Мелітопольска (3610), серед районних – Василівська (2530), серед студентських – у Запорізькому національному технічному університеті (11737).

Але справа не лише в кількості (хоча статистика свідчить, що освітянська профспілка - найчисельніша в області і взагалі є одним із найбільших громадських об’єднань на її теренах). Та головне: профспілкову організацію без перебільшення можна назвати серцем освітянської родини – гарячим, відданим, ладним прийти на допомогу, відгукнутись і в горі, і в радості.

Серед її членів – понад 48 тисяч працівників освіти і науки, 22,5 тисячі студентів, майже 5,5 тисячі непрацюючих пенсіонерів. Начебто люди різного віку й інтересів, та водночас – найосвіченіші й найактивніші жителі нашого краю.

Коли читаєш вітання голови обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України Надії Гринь, які всі первинні організації (а їх більше тисячі) отримують до кожного свята, в очі впадає напрочуд тепле звернення: «Шановна освітянська родино!» Це не просто слова – це принцип. Як у родині близькі люди стоять один за одного, так і в профспілці освітян ніхто не повинен лишатися наодинці зі своїми проблемами. «З людьми і для людей» - для Надії Гринь та її однодумців це не просто слова, а життєве кредо й керівництво до дій.

Трохи історії

Профспілковий рух у Запорізькому краї почався у 20-х роках минулого століття. Але обласна організація профспілки працівників освіти сформувалась у січні 1939-го, а офіційно «народилася» у грудні того ж року, коли обрали її обком. Перервавши діяльність під час окупації, вона відродилася 20 лютого 1944-го – у вигляді організаційного бюро, а потім (до 11 травня 1956 року) – обласного комітету початкової і середньої освіти.

Профспілка освітян завжди була на вістрі часу. У 1920-ті роки боролася з неписьменністю й малописьменністю… Після війни виступила ініціатором всесоюзного руху «Освітяни – відбудові Дніпрогесу». Члени профспілки не лише збирали гроші: вони власноруч на «недільниках» розбирали завали і прибирали сміття. Коли турбіни Дніпровської ГЕС дали струм, серед відзначених за трудовий подвиг були й педагоги… Ще пізніше спілка активно сприяла переходу до загальної середньої освіти…

Профспілкова освітянська організація області міцніла рік у рік. З 1957 по 1962 рік її очолював Іван Недоступенко, з 1962 по 1966 – Петро Шило, з 1966 по 1973 – Іван Косаренко. У липні 1975-го організація налічувала вже 43,5 тисячі спілчан. Тоді її головою обрали Володимира Альохіна. Аж тридцять років він стояв на чолі освітянської профспілкової організації нашого краю і в 2005 році радо передав кермо влади в енергійні руки Надії Гринь.

Родом із села Миколайполя Запорізького району, Надія Іванівна з дитинства мріяла бути учителем. Адже перед її очима був приклад заслуженого учителя України Івана Клименка. Понад усе дівчина любила історію, жодної четвірки з неї не мала. Тож, вступила на історичний факультет Запорізького державного педагогічного інституту (нині ЗНУ). Закінчивши вуз, вчителювала у сільських школах Запорізького району: Мар’ївській, Долинській, Володимирівській. Навіть коли пішла працювати методистом райвідділу освіти, не полишала учительську справу. Натомість профспілковою роботою Надія Іванівна по-справжньому захопилася лише в 1991 році, коли її обрали головою первинної організації. Моторній жінці швидко вдалося себе проявити: у 1994-му вона вже очолила Запорізьку районну організацію Профспілки працівників освіти і науки України, а в 2000-му – стала заступником голови її обласної організації.

Профспілкова «гвардія»

- Надія Іванівна – справжній лідер, вона бореться за нас! – відгукується голова Мелітопольської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України Марія Тєтєріна. – Неспокійна, відповідальна, творча людина. Під контролем обкому – зарплата, надбавки, соціальні пільги, оздоровлення… А щодо навчання профспілкових активістів, мабуть, такого немає більше ніде. Крім звичайних семінарів, ми виїжджаємо для обміну досвідом в інші області. Немов бджола, трудиться обруч із Надією Гринь її заступник – Юрій Юдін. Часто звертаються члени профспілки до юриста Лілії Петрашевої. Колектив у нашому обкомі підібрався на диво!

Про саму Марію Тєтєріну теж можна було би сказати багато. Недарма ж вона – заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки (срібна відзнака) і переможець конкурсу «Жінка – профспілковий лідер». А днями її нагородили орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеню.

Освітяни області по праву пишаються своїми профспілковими лідерами – яскравими особистостями, небайдужими та працьовитими. Приміром, заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки (золота відзнака) Раїса Остапенко почала шлях із вихователя дитсадка, а нині очолює профспілкову організацію Комунарського району Запоріжжя. «Моє «хобі» - допомагати людям!» - стверджує Раїса Григорівна. Із гордістю вона розповідає про роботу своєї організації, особливо – про спорт. Справді, де ще проводять такі спартакіади освітян? Волейбол, теніс, шашки, туристичні зльоти… Навіть футбольні турніри!

Справжній «перпетуум мобіле» - голова первинної організації Бердянського державного педагогічного університету, заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки (срібна відзнака) Віталій Лола. Ще коли молодим солдатом підміняв секретаря комітету комсомолу військової частини, він відчув, що громадська робота – те, чим займатиметься все життя. У 1982 році Лола з відзнакою закінчив БДПІ – і через кілька місяців його обрали головою студентського профкому вузу. Нині Віталій Григорович - кандидат педагогічних наук, доцент. Але профспілкова робота захоплює його найбільше. «Головне, коли люди тобі довіряють», - вважає він. Віталій Лола розповідає про соціальний захист членів профспілки і про те, який гарний колективний договір уклали в БДПУ. Зокрема, 0,3 відсотка від фонду оплати праці виділяється на культурно-масову роботу. Недарма ж тут аж шість народних творчих колективів профспілок України, два з них - зразкові!

Кожна районна профспілкова організація, кожен лідер заслуговують окремої розповіді, - переконана Надія Гринь:

- Вони людяні, принципові, наполегливі у захисті прав наших спілчан. Опліч зі «старою гвардією» - молодь. Така, як Сергій Шевченко (Бердянський район), Лариса Мишакіна (Запорізький район), Ніна Моненко (Бердянськ)… Справжні бійці!

На вістрі часу

Коли йдеться про права освітян, дійсно треба бути бійцем. Наразі обком профспілки працівників освіти і науки направив листи Президенту України і Прем’єр-міністру, в яких виступає проти проекту нового Трудового кодексу, де урізано права профспілок. А ще серед найважливіших завдань – повернути педагогам 20-відсоткову надбавку за престижність праці.

Всі освітяни області, які брали участь в АТО (чи перебувають там зараз) отримали від своєї профспілки по 1,5 тисяч гривень допомоги, поранені – по 2-3 тисячі. А всього освітяни області направили в зону АТО матеріальної допомоги на 102 тисячі гривень. Ще 15 тисяч пішло на підтримку вчителів-переселенців. Займатися їхніми проблемами доводиться повсякчас.

- Днями до мене приходила учитель української мови і літератури вищої категорії Євгенія Шатохіна, - наводить приклад Надія Гринь. – Вона працювала в донецькій гімназії, а тепер шукала роботу в Запоріжжі. Ми влаштували її в Хортицький реабілітаційний центр. А от у Мелітопольський район прибула учительська родина із двома маленькими дітьми: трьох місяців і трьох рочків. Про них теж треба було потурбуватися…

А ще ж наближаються зимові свята! З ними - приємні профспілкові турботи про ялинки, дарунки… За словами Надії Іванівни, кожна дитина освітянських спілчан одержить або подарунок, або квиток на святкову виставу.

- Коли пропонуєш людям вступити в профспілку, дехто питає: «Що я з цього матиму?». Звісно, матеріальна допомога, путівки, подарунки – це дуже добре. І цю роботу ми ніколи не облишимо. Але треба все ж усвідомити: профспілка – не для того, аби щось «мати», а щоб об’єднатися для захисту своїх прав. І саме це - наша найважливіша справа!

Віталіна МОСКОВЦЕВА,
«ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА»,
18.12.2014