Свою історію Першотравень почав в Америці, коли 1 травня 1886 року робітники Чикаго оголосили страйк проти 15 – годинного робочого дня.

Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата, вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості робочого дня (іноді досягала 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала визначальною.

Страйки 1877 року, в яких брали участь десятки тисяч залізничників і металургів були придушені владою. Проте вже на початку 1880-х років вони розгорнулися з новою силою, при цьому мали здебільшого мирний характер.

1886 року кількість робітників, що безпосередньо брали участь у боротьбі за 8-годинний робочий день, досягла 500 тисяч. Центром руху за скорочення робочого дня був Чикаго. 1 травня того року до протестів трудівників Чикаго приєдналися робітники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілуокі, Цинциннаті, Пітсбурга, Детройта. Проте демонстрацію зірвали працедавці та представники влади, які сподівалися приглушити робітничий рух, знищивши його лідерів. Цей день став апогеєм боротьби за 8-годинний робочий день.

4 травня відбулася демонстрація на площі Геймаркет як протест проти поліцейської розправи над мітингарями 3 травня, коли загинули 6 робітників, багатьох поранили. Демонстрація була мирною і вже добігала свого завершення, коли невідомі кинули бомбу в лави поліціянтів. Загинуло 7, постраждали ще до 50 поліцаїв. Поліція почала стріляти, загинули 4 страйкарів. Вона заарештувала анархістів — робітничих лідерів Чикаго. Вісьмох звинуватили у причетності до вибуху й засудили до страти на шибениці. Пізніше трьом із них замінили смертний вирок на 15 років каторги, інших стратили 11 листопада 1887 року.

1888 р. — з’їзд Американської федерації праці у Сент-Луїсі оголосив 1 травня Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників.

14 липня 1889 р. — на II (Паризькому) конгресі II Інтернаціоналу після доповіді американських делегатів про робітничий рух у США було ухвалене рішення про організацію «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах і містах в один визначений день маси трудівників вийдуть на вулиці з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин». Днем для проведення демонстрації було обрано 1 травня (в пам'ять про травневі події 1886 року в Чикаґо).

1890 р. — Міжнародний день солідарності трудящих уперше відзначили в багатьох країнах світу масовими мітингами, демонстраціями та страйками. У Відні, Празі, Кракові, Львові, Будапешті та багатьох інших містах Європи й Америки першотравневі заходи пройшли спокійно, у Парижі, Мілані, Турині дійшло до сутичок з поліцією та сотень заарештованих, а у Барселоні від жандармського обстрілу робітничої маніфестації загинуло кільканадцять осіб.

З середини 1890-х років на травневих демонстраціях почали проголошуватися вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.

В радянських умовах першотравневі демонстрації набули офіціозно-політичного характеру — на відміну від західних країн, де вони перетворилися в карнавальні дійства.

Першотравень є офіційним святом і в Україні. Відзначається він як День Міжнародної солідарності трудящих.

Бурхливі часи не пішли в минуле: глобальна система експлуатації найманих працівників, протистояння між їх інтересами, владою та капіталом, спротив несправедливій системи розподілу – це наше сьогодення. Тому солідарність людей праці в різних країнах, їх професійних спілок за трудові права і гарантії, належні умови є основним рушієм боротьби в сучасних умовах, а днем цієї єдності був, є і залишається Першотравень.

Прес – служба
обласної організації
Профспілки