Цей текст рівно рік тому – 24 лютого 2022 року, було опубліковано на сторінці Профспілки працівників освіти і науки України у Фейсбук.

 

І від 24 лютого пішов новий відлік часу та об’єднання зусиль діяльності усієї організації. 

 

 

Освітяни взяли на себе величезний пласт роботи – працювали зі своїми учнями та студентами з бомбосховищ, окопів, у різних школах нашої країни і світу… Було боляче, складно, страшно, незручно але вони не зупинялися. Ні обстріли, ні відсутність світла, зв’язку та Інтернету не зламали волю і бажання підтримувати, навчати, виховувати й передавати знання новому поколінню українців, які точно знатимуть гірку ціну незалежності, ідентичності та право жити на своїй землі. 

 

Профспілка працівників освіти і науки України не полишала своїх спілчан сам на сам із проблемами, а в умовах режиму воєнного стану згуртувалася і продовжувала свою основну діяльність поєднуючи із гуманітарною та волонтерською справами. Осередки організації у садочках, школах, вишах, ставали ще й гуманітарними хабами, де кожен, хто потребував допомоги зміг її отримати.

 

На найвищому рівні освітянська профспілка проводила роботу із соціальними партнерами задля захисту прав педагогів та недопущення їх звуження, надавала юридичні консультації, інформувала міжнародних колег про стан освіти в України, проводила навчальні заходи, надавала матеріальну, психологічну допомогу та підтримку усім, хто звертався через обласні організації, персональні запити тощо. І нині робота триває.