Відповідно до частини першої статті 34 Кодексу законів про працю України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

 

У відповідності  до статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.

 

Тобто, якщо застрахована особа не здійснює трудову діяльність (підприємство не працює та не оформлено простій) відповідно не отримує заробітну плату та втрачає право на матеріальне забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання страхового випадку.

 

Разом з тим, час простою не з вини працівника, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Якщо під час простою підприємства не з вини працівника застрахована особа отримує заробітну плату у розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки, у такому випадку право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у разі настання страхового випадку зберігається. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.