Згідно змін, внесених до Закону України «Про відпустки», а саме в розділ «Соціальні відпустки», слід звернути увагу на наступне.

 

Згідно вимог статті 18 Закону, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за бажанням або матері або батьку дитини (одному з них). Підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (раніше – тільки матері). У період перебування батька у відпустці для догляду за дитиною він можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Особи, зазначені в цій статті, повинні повідомити власника або уповноважений ним орган про дострокове припинення такої відпустки не пізніш як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки (вимоги статті 179 КЗпП України).

 

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, передбачена статтею 19 Закону, може надаватись одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років (раніше тільки жінці, яка працює).

Статтею 19-1 Закону «Відпустка при народженні дитини» визначено наступне.

Одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини таким працівникам:

1) чоловіку, дружина якого народила дитину;

2) батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;

3) бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).

Відпустка при народженні дитини надається лише одній з осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Тривалість відпустки при народженні дитини визначається працівником у заяві про її надання з урахуванням вимог, встановлених абзацом першим частини першої цієї статті.

Відпустка при народженні дитини надається власником або уповноваженим ним органом особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, на підставі письмової заяви відповідної особи.

Особа, яка отримала відпустку при народженні дитини, зобов’язана надати власнику або уповноваженому ним органу копії документа, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини протягом 30 календарних днів з дня виходу в таку відпустку.

Порядок надання відпустки при народженні дитини встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693.

 

У зв’язку з прийняттям вищезазначеною постанови, у деяких одиноких матерів (а саме у розлучених жінок) виникли проблеми так як деякі роботодавці заплутались у термінології та нормативних документах. Прошу врахувати з даного приводу наступне.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 № 9 визначено, що одинокою матір’ю є жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Саме цією постановою слід керуватись при вирішенні питання щодо надання соціальної відпустки одинокій матері. На нею посилання у численних офіційних листах Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України, у судових рішеннях всіх інстанцій.

Посилання на термін, зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693 «Про затвердження Порядку надання відпустки при народженні дитини» є безпідставним та помилковим, так як, згідно пункту 1 даної постанови, цей Порядок визначає механізм та умови надання одноразової оплачуваної відпустки при народженні дитини. Тобто, тлумачення термінів, які зазначені у постанові, стосуються тільки застосування цієї постанови.

 

Так як, згідно вимог статті 20 Закону, соціальні відпустки надаються за заявою, чинним законодавством не передбачено планування соціальних відпусток у графіку відпусток.

Графіки відпусток, згідно вимог статті 10 Закону, передбачені для щорічних відпусток. Статтею 4 Закону визначені види відпусток. Щорічні відпустки зазначені у підпункті першому пункту першого статті. Це — основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Соціальні відпустки перелічені у підпункті 4 пункту 1 вищезазначеної статті. Не слід плутати порядок надання щорічних відпусток з порядком надання соціальних.

 

Стосовно надання відпусток без збереження заробітної плати (стаття 25 та 26 Закону), то змін у них після 02.11.2020 не відбулось.

Відповідно до вимог ст. 84 Кодексу законів про працю України та ст. 25 та ст. 26 Закону України «Про відпустки» передбачено два типи відпусток без збереження заробітної плати.

Відпустки без збереження заробітної плати за ст. 25 Закону, які роботодавець зобов’язаний надати на вимогу працівника в обов’язковому порядку.

За статтею 26 Закону надається відпустка за згодою сторін (одна сторона бажає, а друга погоджується).

 

На час карантину за підпунктом 3-1 пункту 1 статті 25 Закону, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері  або іншій особі, зазначеній у ч. 3 ст. 18 цього Закону, або догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Тобто з’явилась окрема «дитяча» відпустка, яку можна надати за заявою:

матері, батьку, бабі, діду, іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною;

особі, яка усиновила дитину;

особі, яка взяла під опіку дитину;

одному з прийомних батьків;

одному з батьків-вихователів.

 

Таким чином, батькам для догляду за дитиною віком до 14 років на час карантину роботодавець зобов’язаний за заявою надати спеціальну відпустку за оновленим законодавством.

 

Відповідно до абзацу 2 статті 26 Закону, у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб»  термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається в загальний термін, установлений частиною першою цієї статті.

Відпустку за угодою сторін на час карантину (ст. 26) може оформити як працівник, котрий не має дітей, так і працівник з дітьми будь-якого віку.

Але мало тільки бажання працівника. Повинна бути також згода роботодавця.

З іншого боку, надати таку безоплатну відпустку працівникам можна лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця.

 

Примусове направлення працівників у відпустку за власний рахунок може бути розцінено як грубе порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачається статтею 172 Кримінального кодексу України. Стосовно надання відпустки за згодою сторін її складно застосувати так як працівник під тиском пише заяву, а потім скаржиться. Проте, заява написана власноруч. Доказати, що під тиском складно.

 

Інша річ, коли роботодавець не надає відпустку за статтею 25 Закону. У цьому випадку вищезазначену статтю Кримінального кодексу України можна застосувати. Державна інспекція праці накладає у даному випадку штраф відповідно до статті 265 КЗпП України. Стаття передбачає штраф у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

Притягнення до відповідальності за вчинення порушення у вигляді штрафу застосовується одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні перевірки порушень.